Я и сам не знаю... :-(

Да... Любовный оксюморон :-(

Спасибо!

Я дуже вдячний вам за добрі слова про мою творчість.

Спасибо, Аркадий, за предложение. В своё время, когда слагалось это стиховторение, у меня был похожий вариант, но он мне показался чересчур то ли плакатным, то ли декларативным, а может, где-то даже казённо-оптимистическим... Был ещё один вариант: "Ты - моя сестра милосердия, / Ну, а я - твой строптивый больной..." И всё же я остановился на том варианте, что опубликован на сайте, по следующим причинам: - это более неожиданная для читателя концовка; - такая концовка остаётся "открытой" - есть простор для читательских размышлений; - такая концовка более соответсвует строчке посвящения: "Всем медсёстрам военных госпиталей посвящаю" (при публикации на сайте я забыл скопировать это посвящение, а сейчас добавил) - то есть, подобная история любви становится до боли (сердечной) знакомой всем, кто лежал на излечении в госпиталаях (и в больницах, где работают красивые медсёстры :-) ) Ещё раз спасибо за внимание к моему творчеству!

Спасибо, Леся! :-)

Дякую, Вас, Леся! Звичайно ж, нехай краще людина вигадує тексти, чим пиячить або грабує перехожих. :-))) Тим більше що таланти (та і генії!) не з'являються у вакуумі, а тільки в літературному середовищі, яке і створює народ, що пише. І нехай сноби називають людей, що пишуть, графоманами (графоман дослівно - одержимий манією писати тексти), але, усяк, самий занепалий графоман приємніший, ніж самий хороший наркоман або клептоман. А що стосується самоіронії в цьому тексті, то, приступаючи до написання рецензії, я виразно розумів, що беруся, м'яко кажучи, за рішення задачі, яка навряд чи мені під силу. Хто я такий? - інженер-системотехнік, що не має філологічної освіти і не створив жодного пристойного прозаїчного тексту (у поезії, правда, дечого добився), - беруся оцінювати найосвіченішого літературного критика сучасності. При цьому беруся оцінювати навіть не його художній текст, а його наукову монографію, написану для дуже підготовленої в плані філології аудиторії. І звичайно ж, я усвідомлював те, що мої міркування можуть носити дилетантський характер (начебто філолог писав рецензію на монографію відомого фізика). Звідси і самоіронія як деяка індульгенція, виписана собі самому. Але, на мій подив, професіоналами-літераторами стаття була прийнята доброзичливо. Прошу прохання, якщо я Вас дещо натомив своїми міркуваннями. :-))) Спасибі за увагу до моєї творчості. Щиро Ваш, Ігор Витюк.