І лід горить і мліють діаманти Пекельне небо, дикий суховій Замок зламали і розкочують сувій Письмен таємних кляті окупанти А ти стоїш вся чиста на пуантах І світ прадавній дивиться з-під вій На море лжи, на острови повій, На продані за копійки таланти І вже здається сил нема знести Цей зсув у прірву.Спалено мости Між Світом і тобою, та надія Ще не вмирає, ще зоріє. Жага Життя клекоче і перемага А розум божевіллю протидіє...

Троянда пишна прокляне... Не ранок змореного віку, Не зраду хтиву чоловіка, А ніч, що вічність не мине Троянда пишна пригорне Моїх життів шерег без ліку Торкнеш вустами ти повіки І віко вік перегорне Троянди запах пишнотілий Ти покладеш на мій поріг Різдвяним вечором... До ніг Я покладу пелюстки білі я безтілесий, без душі без тіні тіней...

Тож кволий опір чиним де-не-де... Багаття чахне, попіл носить вітер Здіймає хвилю, гне додолу віти Та місяць через хмари ледь бреде За нитку хтось невидимий веде Заблудлого у лабіринтах літер Утеклого у тінь.Душа боліти Боїться, стогне, часом упаде, Уклякло на колінах спить. Вівтар Слабий збудити нині, а Тартар Натомість в силі, перебравши владу Засмоктує все світло...Лиш ліхтар На ґанку тьмяно блима,та комар Вплітає ноту у нічну баладу

Лоно зоряне Сипле дощі-зорепади щоночі Що воно хоче, що нам пророче? Отче скажи... ....................... Місто вморене у туманах заплуталось, у курищах зіпрілого листя Дощ не змиває утому, вітер свище, полотно прапорів полоще, барви стікають додолу і біжать ручаями до площі а на ратуші стяг вже білий як туман, що ковтає Місто, Єзус Хрістос, Матка Боска, ми забули як вам молитись ........................... На ослоні вмостився місяць На столі молитовник, перо, чорнило... мило, хороше, любо... За стіною кохана, люба грає на срібній лютні білий ноктюрн любові... ©2004 Ingvar Olaffson

Поночі, темінь, червень, повні ночви дощу... Щуриться місяць. В дверях щілина світла. Пращу крутить над головою втеклий в майбутнє вояк Не дочекавшись двобою, суперник навіки укляк між тим що було і буде, чого не збагнути нам... Ні третій, ні пятий не збуде Не збуде, не збуде... Там-там ударить... Луною бубон озветься десь близько, тут... Полісся, Надросся... Вуду, Гаїті, Ямайка... Спрут з глибин піднімається. Сила його зажене знов. - Я ж тебе просила, я ж замовляла кров - Діва Бліда шепоче Чорна Діва мовчить Біль згасає... Ноче, дай до ранку спочить. Щілина світла в дверях, місяць щулиться, дощ ночви повнить. Червень темінь розсіяв... Сіно, горище, сіни, поріг, ганок... Постать чи привид над тином? Сіріє, ранок... Туман молоком поє долину високих трав... У цілому світі двоє нас... Я ще Не помирав... ©2004 Ingvar Olaffson

Сьогодні місто чисте як гірський кришталь Дощами щедро перемите сталеве небо нахилилося. Грааль на мить з'явився. Кров пролита на денці чаші... День згаса в багрянець листя оповитий. Вітрисько в парку ще гаса, але стриножений, прибитий... А ніч - тривожна, квола і пуста. Чека на подорожнього пустеля. Там істина ховається проста - Піднятись вгору заважає стеля скляна, прозора як гірський кришталь дзвенить дощами перемита... Мовчить сталеве небо, лиш Грааль на мить озветься. Кров пролита стікає в чашу... Цівочка тонка малює ієроґліф - Прочитати годі... ©2004 Ingvar Olaffson