Я більше не телефоную тобі – навіщо? Я не граю… Я спробувала усе втопити у морі спиртного, нікотину та сексу – не вийшло… У кожному я бачила тебе. Ти сиділа біля мене, коли я підіймала наступний бокал, ти забирала у мене останню, уже двадцяту за вечір, сигарету, ти витягувала з ліжка мого партнера ще до сексу. Навіщо ти приходила коли тебе не чекали? А пам’ятаєш як ми гуляли у парку? Ми тримались за руки, я тебе цілувала, а ти мене любила. Тоді ми були такими щасливими, ми хотіли дітей та окрему квартиру в столиці. Ти мріяла, я – досягала, ти хотіла – я працювала та виконувала твої бажання. Я думала, що якщо ти не любиш мене – то любиш хоча б гроші, але ти або не любила навіть валюту, або ти ненавиділа мене настільки, що навіть це не допомагало. На днях я зустріла гарненького хорошого хлопчика, а згадала як ми розійшлися. Ще до сходу я прокинулася, поцілувала тебе та пішла додому, адже зранку чекала робота. Я ніколи не ночувала у тебе. Я ніколи не спала з тією людиною з якою займалася сексом. Я не могла спати з кимсь окрім тебе. Коли ми сиділи разом з алкоголем, то часто згадували про тебе, обговорювали, навіть дзвонили тобі аби вияснити в який раз стосунки. А ти слухняно брала трубку та заспокоювала своє неврівноважене п’яне дитятко, що знову щось натворило. А пам’ятаєш як ти витирала кров у мене на обличчі? Тоді тебе хтось образив у дворі, а я не стрималась та полізла виясняти стосунки. Адже тоді образили мою дівчинку! Ти мене тоді сварила дуже, казала, що у моєму віці вже пора б назбирати трохи розуму. А вже в дома ніжно так обняла та сказала, що ніхто й ніколи так не ризикував заради тебе. Тоді ти любила мене. Тоді ти поцілувала мене у ніс, пам’ятаєш як я цього не любила, а дозволяла лише тобі, притулилась до мене та запропонувала жити разом. Я розгубилась та мовчала. Хоча це було те, до чого я сама тебе підштовхувала стільки часу, це застало мене зненацька. Я ніколи не шкодувала для тебе грошей, подарунків, свого часу та кохання. Я ніколи не переслідувала тебе. Але коли ти здавалась, коли ти падала або сумнівалась, я підтримувала, піднімала, усміхалась та давала поради. Як же сильно я тебе кохала! Скінчилось усе несподівано. Вкотре прийшовши додому ще до сходу, я вже знала, що цей раз був останнім. Я запитувала чому, а підсвідомість не здавалась. Я кричала досить, а курила ще одну сигарету. Вкотре останнім був і наступний партнер. Я ненавиділа себе, та любила спогади про тебе. Я хотіла втекти, та чотири стіни, робота і подруга тримали за руку й не давали часу просто поплакати. Під постійною дією алкоголю розум поступово забув твій номер, голос та незабутній запах теплого молока твоєї шкіри. Я раділа цьому, я знала що на зміну прийде просто міцна кава та сигарета зранку. Ти завжди у мене запитувала, що буде далі, як ми будемо жити, як сказати про все батькам, як відритися друзям, а я просто хотіла за ручку водити наших дітей в садочок та купувати тобі на сніданок вівсянку, прасувати твої джинси та залишати смішні романтичні записки на холодильнику. Хто з нас перший втомився? Хто перестав прокидатися зранку з єдиною метою – поцілувати кохану та принести смачну каву. Я завжди хотіла, щоб ти любила тільки мене, цілувала улюблене сонне обличчя на своїй подушці, на обід телефонувала та приносила на роботу смачний домашній борщ на заздрість усім. Я хотіла твою душу, а отримала тіло. Я хотіла бути останньою, а стала першою. Захлинаючись в алкоголі, задихаючись у сигаретах, я забувала тебе. Ти переїхала. Я надіялась, що буду сумувати за тобою, адже здавалось любов до тебе буде вічною, а я відчула таке довгоочікуване полегшення і … радість. Але й це прийшло лише з часом. Я сумую за тобою? Ні. Що ж залишилося? Я думаю ти стала для мене звичкою, чимось постійним, буденно-сірим та, можливо, уже й нецікавим. Добре, що усе так склалось з твоїм від’їздом, а то я б тебе не відпустила. Навіть не кохаючи, я б звично піднімалась на поверх вище у твою квартиру. І тоді ти б здалася, а я втратила до тебе цікавість. Сумно так… Добре що ти поїхала. Але ж залишаються ще телефони, соціальні мережі та десятки спільних знайомих. Не домовляючись ми вирішили залишитись просто друзями, адже не можна викинути з пам’яті останні чотири роки спільного життя. А може не можна забути мене. Правду говорять, що не можна дружити з тим кого любиш. Може ти мене залишиш, образишся і просто підеш? Я буду себе винити, але прийде відчуття легкості та свободи, відчуття, коли розкриваються крила, а тобі немає куди летіти, кому молитися, про кого думати кожну вільну хвилину та набирати на витертих клавішах телефону знайомий номер о п’ятій ранку. Я не вмію думати без тебе, але тепер стараюсь рости та шукати тобі заміну. Адже ти була першим моїм свідомим вибором, першим коханням без розуму, без думок та… без правди. Я тобі ніколи не брехала, але завжди охороняла від лишнього. А пам’ятаєш як ми з тобою говорили. Ти слухала… Ти так любила мене слухати. Знаючи та переживши у сотні разів більше за мне, ти до мене прислухалася. Ти любила мій голос. Я вмію впевнено та переконливо говорити навіть про те, що не знаю. А потім я зустріла маля, що заборонило думати про тебе. Не дозволяло, адже усі мої думки уже були не для тебе. Я закохалася з першого погляду. Таке буває? Вперше я можу чітко прокричати, що я люблю. Якщо наше кохання було для тебе табу, так саме для тебе, адже я ніколи не соромилася себе та своїх, для когось незрозумілих, але СВОЇХ почуттів, для себе ти обрала незрозумілий , десь болючий, але твій особистий шлях. Ти хоч раз пошкодувала? Ти ніколи цього не прочитаєш. Ти ніколи не знатимеш як це просто жити, а не існувати! Я хотіла тобі показати, та ти не дозволила. Маленька моя, ти ніколи не знатимеш, як це свого ангела перетворити на Бога. Як летіти не знаючи кінечного пункту призначення. Як залишати усе, як переступати через себе, як стояти на підвіконні та думати про вічне, коли під тобою лише смерть, малювати фломастером крила у себе на спині знаючи, що вони не виростуть тільки через тебе та приймати це, відмовлятися свідомо. Через тебе я стала стервом, а виросту - і всі у слід тихенько будуть кричати «сука»…