Нічка безмісячна, темна, незоряна тяжко дріма. Сон не іде, серце стукає зморено, долі нема. Нащо та доля? Щоб марення видіти кожную ніч? Щоб і за вірші себе ненавидіти? – Голову б з пліч! Але подумать, так доля у кожного, певне, своя. І, якби те, що усі, я обожнював, -- був би не я. Мав би роботу, зарплату надійную, затишний дім – Добре в житті знати стежки спокійнії... та не усім. Доле, озвися, бо можна й не встигнути смутку до дна! Ніч яка добра, та звечора випита кава міцна!