***
Є люди, долею забуті,
Єдиний дім їх - гори зі сміття,
Їх долі ланцюгом прикуті
І викинуті геть з нормального життя!
Що день встає - вони вже у турботі,
Із нір своїх вилазять як вужі,
Коли працюють люди на роботі,
Ідуть на працю і бомжі!
Їх день розпочинається так рано,
Закінчується пізно у ночі,
Шукають пляшку кожну так старанно,
Як золото шукають шукачі!
Вони ж колись і мали дім, і сім'ї,
Були колись і радощі буття,
Були колись по-справжньому щасливі,
А зараз тягнуть жалюгіднеє життя!
Важка їх доля, важке життя для них,
Цей світ жорстокий, що не зна для них
пощади,
Погрітися, наїстися - утіха із утіх,
В теплі і затишку - хай буде він із вами!
І носять зараз на собі лахміття,
Не миті, волохаті і брудні,
Життя все їх - суцільнеє жахіття,
І душі скривджені і очі в них сумні!
Ось злидар той підходить до машини
І простягає руку, що від холоду тремтить,
Як невимовно радий він за кожну копійчину
А з боку глянуть - серце заболить!
А завтра знову в путь, на пошуки буття,
Тож не кляніть будь ласка їх, о люди,
Не дай Господь подібного життя
І пам'ятайте з кожним може бути!
23грудня 2009р.