Це моя перша проза, не засудіть суворо, я просто спробую) Що ж..почну.... Мені усього 13 років, але я за цей короткий, дитячий можно сказати вік, навчилась багато чому: як жити самостійно та як вирішувати доволі складні проблеми! Найбільшою проблемою, на мою думку, є закоханість..особливо дитяча) От, наприклад, у меня було дууууже багато таких ніби "кавалерів" в молодших класах...Бігала за ними...ніби страждала...аж смішно зараз)) От на даний момент у мене є коханий! дуже його люблю...і не можу це назвати дитячою забавкою! Це вже серйозно) Хоча з Максом часто сміюсь як маленька...Це розслабляє і дає можливість стати малесенькою дівчинкою..без турбот) Так мені цього не вистачає зараз...хочеться в дитинство повернутись..Хоча мама і досі мене маленькою вважає! Так...багато заговорилась..отже найголовніше: часто ми, маленькі діти з 11-12 років хочемо здаватись дорослими...закохуємось...але ж це навіть смішно і дивно) Ми ще малі і дурненькі..не розуміємо життя..хоча і в 13 не особливо дорослі..хоча вже інші погляди на життя з’являються! Я зараз ніби доросла...але так хочу стати маленькою... Любі мої! Не поспішайте дорослішати! Довше будьте дітьми! Дитинство це прекрасно!))*