Біжать роки, неначе коні білі, І непомітно посивіла голова. Тече Дунай, поміж Карпати сині, Тече ріка поміж людські слова. Тече вона і взимку ,і весною, А літо - осінь принесло мені, Я не сумую, тому що я з Тобою, Життя пройшло неначе б то у сні. Не так давно зозуля кукувала, Поміж ярами бігав я тоді; Мої роки вона порахувала, А я співав тихесенькі пісні. Згадаю матір, вона налавник ткала, Я трапляні намотував цівки; Вона мене любила, годувала, Я пам"ятаю все,щасливі ті роки... Моє село не бідне, не багате, Я виріс там, і спав у гарабі, Згадаю коней - ніч не буду спати, Вони біжать, стають всі на диби. Бажаю я цих рисаків спинити, І верхом ще скакать на них! Я хочу їх в Дунаї напоїти, І гриви їхні хочу заплести. Летять роки, мені їх не здогнати, Дунай тече, його не перейти, Коней буду тихенько поганяти, Вони біжать ,а я буду іти…. лютий 2009 р. М.Радєв