Місяць – як я
Такий чудовий видався весняний вечір
І повний Місяць сяйво кидає мені на плечі.
Сиджу біля вікна, як завжди – в самоті.
Та раптом помічаю дві постатті в пітьмі:
Він і Вона. Закохані обоє до нестями
Говорять в темряві, торкаються вустами.
І чую я палкі, закохані слова:
«Мені потрібна тільки ти одна!
Кохана, я люблю тебе і не покину!»
«Мій милий, я до тебе серцем лину. »
І їхня пристрасть з’єднує їх поцілунком…
Ох, як бажав би володіти я таким дарунком!
Та смуток стукає в мою свідомість.
Чому такий самотній я? Можливо випадковість?
А може «одинак» - моє життєве кредо?
І мимоволі глянув я на небо…
Зірок багато. Небо чисте, світле.
Та лиш такий як я самотній Місяць світить.
Перериваю всі думки. Іду… Лягаю спати…
Лиш одинокий Місяць дивиться в мою кімнату.