* * * Отозвался Миша Болбачан. Вот на снимке он с любимым внуком. Прыгает грустинка по очам: Несть числа в судьбе его докукам. Узнаваем. Тонкое лицо. Лишь былая живость затаилась. Над челом в морщинах – сребрецо Незаметно выбилось-сгустилось. Одноклассник. На житейский пир Вылетел со школьного порога. Кто он нынче: слесарь, ювелир? Программист, хирург по воле Бога? Я пока не знаю. Лишь одно Понимаю по ухватке: мастер! Я по взгляду вижу, что дано Вдохновение в рабочей части. Сын в него обличием точь-в-точь. И жена – хранительница дома -- Кладезь доброты... Прекрасна дочь, Ну, а внучек -- это аксиома – Всех любимей дедом... Дед и внук – Два сердечных полюса семейства. Маленький не сходит с добрых рук, Здесь его надежнейшее место... Вот мне вспоминается шестой Класс первосентябрьский парадный. Все мальчишки в челочках... -- Постой, Болбочан! А ну-ка в путь обратный Топай к парикмахеру! Ты что? Кто позволил? Эдакая грива?... – Ты презрел все правила, зато Показал всей школе, что красива Не полуказарменная та Всех нас безобразившая челка, Что в канон «мужская красота» Входит и хорошая прическа. Жил в одном из проходных дворов, Был не первый в классе по учебе. Но зато играть в футбол здоров, Франт – без иношмуток в гардеробе... Я благословляю интернет, Волшебства подаренное средство По преодоленью миль и лет И по возвращенью в область детства... -- Долиною мiж синiх гiр Тече неспiшно Раставиця... – Хлопчина свiй читає твiр «Микола Джеря...» Учсниця Напроти дивиться на нас З незрозумiлим здивуванням. Чомусь напружений весь клас Спостерiгає з хвилюванням... Тримає зошит у руцi, Читає рiвно i спокiйно... -- Вона у сонячнiм вiнцi, Та рiчка. А над нею вiльно Повсюди верби. Серед них – Село Вербiвка. Хатки бiлi, Три банi церкви... -- Гомiн стих. Ученики як очманiлi На нього дивляться, а вiн Продовжує своє читання: -- Подекуди мiж бiлих стiн – Садки, левади... – Лиш зiтхання I cупроводжує оте Неголосне повiльне чтиво. Мабуть лиш за урок прочте... -- Так, досить! Зошит! – От же диво: Так звiдки ж вiн оте читав? У зошитi нема й пiвслова. Вiн весь свiй твiр експромтував? Як оцiнить його? -- Чудово! – З полегшенням зiтхає клас. Клас розумiє, що тут йдеться – I це знання єднає нас. Класс хлопця любить. I, здається Оцiнка за той усний твiр Була i хлопцевi, а разом З ним i менi. Орiєнтир Надалi, як з цим дивним класом, З цим дивним учнєм працювать. Подiбнi випадки не можна Менi нiколи забувать... А в нього постать переможна... Та хто найсправдi перемiг: Я чи хлопчина – невiдомо. Таке не вичитаєш з книг... I от думок буває втома... Мiй згадую десятий клас. Я староста, а Тарапата – Комсорг. Обрали знову нас. Крiм того я ще i вожата. Десятий зачумiлий клас!... В програмi – рад. лiтература, Яку кремлiвський Карабас Уже закатував похмуро. I наросвiта там i сям Хапає випадковi твори, Затовкуючи до програм... Вже придiвлялись прокурори I опери НКВС До Рильського i до Тичини, Життя Сосюри – вiчний стрес, Миколи Бажана... Причини, Щоб всiх поетiв нанiвець Звести, заздалегiдь готовi, Терновий кожному вiнець. Приладдя для добичi кровi Теж налагодженi давно. Життя на тонкiй волосинцi Трималось... I заведено Поези – Сталiну гостинцi Видушувати з них щодня... П’ють, плачуть, але пишуть, пишуть. Таке суспiльне завдання. Господнiй дар шматками рiжуть. Безглузде «Партiя веде» Тичинине друкує «Правда»... Де твори взяти школi, де? У дев’ятнадцятому вкрав та У вiк двадцятий передав – I ми наприкiнцi вивчали I Лесю – не ловили гав, -- I Коцюбинського... Гарчали В ефiрi Сталiновi пси. Мiж ними Корнiйчук cлаветний. Ким до ГУЛАГ’у майже всi Письменникi пiд кулеметний Невтомний погляд злий були Вже запроторенi... Лиш Вишня Остап – без нього роки йшли На Українi...( Я б i тиждня Не витримала...) Вiн, герой, Аж десять рокiв протримався I повернувся. Вже не той. Вiд сталiнських тортур зламався. Лиха година не мине Корнiйчука i Василевську: Розлючено їх «Правда» пне, Що обiцяло справу кепську. Адже ж той «класик» дотихпiр П’ять Сталiнських почесних премiй Одержав. Ними кожний твiр Був заохочений... В окремiй Квартирi київськiй як пан Живе... Посаду добру має, Щось потрапляє у гаман. А вiн поетiв поправляє I направляє у ГУЛАГ, Оскiльки голова Укр. спiлки Письменникiв... Архiпелаг Чека на нього вже, оскiльки Розгром у «Правдi» -- вiрний знак... Лiбретто опери кремiвський Хазяїн викинув у брак. А опера – «Богдан Хмельницький»! – Що вiдчуває «пан» вiдтак?... У селищi є Дiм культури Чи то Будинок, де гопак Танцюють в свята... Кучугури Навкруг на вуляцях. Зима... Замерзлих яворiв шеренга... Гадаю напiвжартома: Оскiльки ювiлей Шевченка Не забариться, а тепер Навряд чи Корнiйчук та Ванда Насмiляться спекти еклер До ювiлею... Але ж вам та, Актори, п’єса, де б душа, Тарасова дзвiнка бринiла Так необхiдна. Є межа Зухвалостi... Та вiдчинила Я вже дверцята, й за порiг Покрокувала без оглядки... Кобзар менi i допомiг. Ось повiсть «Наймичка»... Нотатки Собi у зошитi роблю. Писав Шевченко по-російськи... Поему «Наймичка» люблю, Написану по-українськи... З двох творiв вибрала сюжет. Спростила трохи. Дiалоги Взяла Тарасовi... Макет Намалювала сцени... Боги, Чи й справдi в мене п’єса є? I я – як Корнiйчук блискучий? Дорожче автору своє. Я вiдчуваю, що – Ведучий -- Потрiбен п’єсi персонаж, Щоб зв’язував усi подiї... Перечитала... Страшно, аж Колiнка трусяться... В надiї Знайти пiдтимку, зву дiвчат Та їм – Марiйцi Cуботовськiй I Вiрi, тiй, що з Тарапат, Читаю... Погляд фiлософський В Марiйки... Вiра... Та без слiв Бере переписати п’ єcу... Питаю в школi: хто б хотiв... У всiх багато iнтересу – I можемо розподiлить Помiж бажаючими ролi. Що далi з п’ єсою робить? Йдемо напомацки, поволi – Ще поки з мене режисер... Та ми вирiшуємо разом, Хто де i на який манер Стоїть, сидить... Пiшла по класам Тихенько чутка, що ось-ось Ми приготуємо виставу... Ох, тiльки би не зiрвалось, Бо вже тодi погану славу Здобуду в першу чергу я... Наш класний керiвник Микола Петрович: -- Вiрю шо моя Присутнicть не зашкодить... Школа На репетицiю до вас Мене в розвiдку надiслала. Адже ж це мiй готує клас. Я подивлюся... -- Керувала Я репетицiєю... Вiн Сидiв, дивився, не втручався, А потiм встав, пiшов... Годин Не помiчали... Швидко мчався У творчому натхненнi час... -- Я щось надумаю спроквола, -- Казав пiзнiше, -- щоби вас Побачила не тiльки школа. – I вiн надумав: показать Керiвниковi культбудинку Оленiвських Кар’рiв! Взять Опiкування нами? Вчинку Людини, що не знала нас, Та згодилися нас навчити На сценi показати клас, Радiєм, бо цiкаво жити. Худ. кер. Тимчасом нас веде По стежцi щирого театра... А час iде... Так, час iде. Ми знаємо, що це вже завтра, Нi, вже сьогоднi ювiлей... Я – намичка... Уся у гримi – Лукiя-Ганна... -- Дайте клей... Де чорнi брови нашiй примi?... -- Та ви принцесою мене Намалювали... -- От i добре. Театр, Лiдусю, ледве не Дитяча казка про хоробре, Красиве, радiсне... Фiнал, Де сльози, сум, загибель навiть... Краси i сутi iдеал Високої душi розтравить Гострiшi в серцi почуття... I cпiвчування героїнi Буденне висвiтить життя, Щоб жить по-новому вiднинi. Пробудиться високий жаль – Оце i є мета мистецтва. Та годi, часу вже обмаль... Костюми перевiрте!... – Жертва Тiєї драми, цебто я, Вiд хвилювання зовсiм блiда. -- Де мiй вiночок? -- Ось! – Моя Ще попереду доля-кривда... I ось – завiса вiдiйшла. Проваллям чорним зал... Ведучий Про шлях i про красу села Почав, а голос був спiвучий. Розповiдає про жнива... Виходжу я, услiд – дiвчата. Моя в вiночку голова, Спiваємо усi завзято. Моя розплетена коса. Я нiби у дiвчат – цариця... Заспiвую... Громада вся Пiдхоплює... I вечорниця Пiсенна – добрий час розваг... -- Йди, доню, поспiвай у гуртi… -- Не хочу... -- Чи втомилась? -- Так... -- То вiдпочинь... -- Iще отрутi Любовнiй для душi не час. Та увiйшли в село улани, Бо був губительни наказ... – Усi дiвочi мрiї й плани, Надiї перекреслив вiн... Ганьба – не в шлюбi народила Дитину... Бiдний, бiдний син!... Вистава сильно захопила Аудиторiю... Фiнал Пiшов пiд сльози й крики «Браво»... Коли я – «наймичка» й «капрал» Пiшли – налiво I направо На сцену кланятися, всi Присутнi на виставi в залi Вмить пiдвелися... Голоси: -- Чудово! Дякуємо! – Далi Запрошують у драмгурток. Вiдмовилися. Попереду Чекають iспити. Свiй строк Усьому – це «актриси» кредо. Кiктенко Ваня (Дiд Трохим) Подруга Вiра (Баба Настя) – Найкращi виконавцi! Їм Так вдячна – i бажаю щастя За театральний мiй дебют... До речi i в Орджонiкiдзе, Коли з’я вилась тiльки тут, Мiсцевий драмгурток у кризi. На ролi героїнь мене Знов запросили... Неможливо: Ревнива школа прожене. Я готувалась неквапливо До всiх урокiв. Крiм того Стiс зошитiв для перевiрки... Час промайнув вже для мого Акторства... Я ходила тiльки У хор. Спiвала залюбки... Десятий клас. Усi п’ятiрки. (Четвiрка з алгебри...) Батьки Радiють, як i я... Настiльки, Що платтячком новим мене Обдарували ради свята... А бал шкiльний – ву компрене: Шампанське, на столi багато Пiкантних i cолодких страв. Опiсля давнього причастя Уперше – (смак дорослих прав) – Вино покуштувала – щастя! Моя мета – педiнститут. Та час загрозливий, суворий. -- Ось-ось вiйна в наш тихий кут Незвана прийде – i запори Шляхи до мрiї перетнуть... -- Iди в учительський, Лiдусю... Два роки можеi дадуть – Повчишся i наповниш душу -- Ти ж мрiєш вчителькою буть, То й станеш за отi два роки – I вийдеш на щасливу путь: Клас, дiти, зошити, уроки. Одержиш, донечко, диплом, Почнеш потроху заробляти На хлiб сама – куди з добром... – Розсудливо i батько й мати, Що краще знаються в життi Менi малюють перспективу... Приймаю все резони тi. Менi на наросвiтну ниву Й самiй бажається вступить Для працi якомога швидше, Щоб далi самостiйно жить I досвiду набрать, поживши, Дiзнатись: що це – педагог. Ми з Вiрою та й порiшили: -- У Ворошиловград! – Удвох Поїхали, удвох i жили... Учительский той iнститут У порiвняннi з педом має Десь напiввузiвський статут, Який навряд чи повтримає Дiвчат i парубкiв ciльських Вiд вступу. Бо життя колгоспне – Крiпацтво -- виганяє їх Й мене з села подалi... Гостре Змагання молодi за вступ Жде на лiтературно-мовнiм, Куди ми з Вiрою – туп-туп – Вiднесли атестати з повним Ентузiазмом... -- Конкурс? Так, Великий! – Ми пiдготувались З подругою... Одначе ляк Присутнiй -- перехвилювались?... Чекають iспити. Боюсь... Та й несподiванки можливi. Ще пiдготуюсь, не здаюсь. У школi ж то були щасливi, Улюбленi предмети: твiр I уснi також – з укр., рос. мови... -- Ой, ще ж iсторiя! -- Повiр – Поступимо! Бо ми готовi... -- Я склала iспити на «п’ять», (Лиш твiр росiйський на четвiрку) -- Мене не можна не прийнять, Будь ласка, одчинiте хвiртку! Бо я душею педагог. Ми прийнятi –i я i Вiра. Як ми приїхали удвох, Мiж нами щирiсть i довiра,? То й жити будемо удвох -- Так ми собi напланували... Декан на факультетi бог. Його як раз не хвилювали Отi всi плани анiяк. Нас з Вiрою зарахували Хоч на один i той лiтфак, Та в рiзнi групи... -- Ми бажали Учитись разом... -- В групi «А» Ти будеш старостою, Лiдо, Ти, Вiро, в групi «Б»... – Пiар Комiсiї з прийому... Лiто Згасало. Вже останнi днi Вiдлiчував крилатий серпень... -- В комiсiї мабуть вони, Процiдивши крiзь частий бредень, Всю молодь, в бiльшостi ciльську, Характеристики уважно Читали – i: -- Таку й таку За їх «п’тiрки (переважно) У рiзнi групи – «А» i «Б». У старости рекомендуєм -- Приємно, що мене й тебе, -- Ми трошки з Вiрою гордуєм: Любима школа у листах, Так охарактеризувала, Що на прохання -- Справдi, так... -- До iнституту вiдiслала. В країнi ще часи були Коли усiх пiдозрювали Тодi на себе не могли Читати – в руки не давали Характеристики. Та нас Не пiдвела – спасибi! – школа. Мабуть, завдячивши, Тарас Благословив... I оcь довкола Щасливий вересень. Йдемо, Тримаючи в руках журнали. Хоч де б зустрiлося трюмо – Обличчя радiстю палали, То посмiялися б з себе. -- У список групи подивись-но... -- Немає тiльки Цоб-цабе!... – Сiльськi пани давали звiсно Селянам прiзвища колись Такi... У крiпоснiй державi Росiйcькiй звичаї велись... I ось – у iтститутськiй справi Як по заказу зiбрались: Соломко i Поросюкова, -- I Поросня. Ось, подивись... – -- А ще Половко й Черв’якова... -- I Гарбузяк є... – Вiдсмiюсь – Обов’язки «хазяйки» групи Виконувать мерщiй вiзьмусь З цiєю «фермою» укупi… Наш iнститут у центрi. З ним Гуртожиток є у сусiдствi – Чотириповерховий дiм, Де я, iще в напiвдитинствi, У самостiйному життi Cтудентському перебуваю. Нас четверо в кiмнатi. Тi, З ким скромний побут роздiляю, Такi ж студентки, як i я. Кiмната в нас простора, свiтла. Годин повiльна течiя, А тижнiв зв’зка вже побiгла, А мiсяцi летять, летять... Є у гуртожитку їдальня – Щось похапки вiдкуштувать... Будова статечна недальня – Мiсцевий облвиконком. До iнституту звiдти носять Нам пирiжки... Лиш п’ятаком Розплачуємось – стiльки просять За кожний – теплий i смачний. Начинка в них рiзноманiтна... -- Бiжiмо, пирiжки! Мерщiй! – Учбова наша праця плiдна... У групi хлопцiв тiльки два. Ось Костянтин Батюк... Профоргом Призначений... Вiн – голова! I раду дасть студентським ордам. Всi в групi до навчальних справ Сумлiнно ставляться i чесно. Занять нiхто не пропускав: Перевiряли перехресно Вiдвiдування деканат I староста. Коли потрiбно Батькiв вiдвiдать, -- (дати лад Порядку в групi необхiдно) – Пiдходять, просять.. Я тодi Не вiдмiчала неприсутнiсть – Врятовувала вiд бiди Чиюсь свободу i майбутнiсть – Прогулв в групi не було... З тих мiркувань, що на роботу В глибинне нас зашлють село, До того ж – маємо охоту – Не пропускаємо прем’єр У оперному i у ТЮГ’i. Завжди, як юний пiонер, Готовi – друзi i подруги – У черзi так годинок з п’ять Померзнути навколо каси? Щоб лиш на фiльм новий дiстать На всiх квитки... Мистецтво – в маси! Сороковий щасливий рiк, Весна... Мене премiювали Путiвкою... Щасливець мiг Сам вибрать. А пропонували Три напрямки: Кавказ i Крим, Можливiсть третя – Україна – Ви ж розумiєте, моїм Є вибором – моя країна. Нас зебезпечили грiшми. Зупинка перша – Запорiжжя. У мiсто в’їхали лиш ми – I дощ. Мiсцями – бездорiжжя... Коли вiн закiнчився, нас Звуть на завод металургiйний. -- Знайомтесь, робiтничий клас... – На погляд мiй непрофесiйний, В цеху вражала чистота. Верстати, величезнi стани... Нам заводчанин рiк: -- Мета – Метал... А виробничi плани... – Картина Рєпiна в цеху – (Звичайно, копiя) – на стiнцi. Та величезна ж! На шляху До стану бачиш: запорожцi Навколо столу сiли та Султановi cкладають разом Славетного того листа, Що може буть зразком образам У мiждержавному життi. З цiєю копiєю поруч Й сам лист, всi вирази отi. Боюсь лiворуч i праворуч Я навiть глянути, бо смiх Мене миттєво розбирає. I червонiю вiд отих Яскравих виразiв... Вмирає Вiд смiху туристичний люд. Про виробництво – нецiкаво... Вiд смiху гостi cльози ллють. Отож металургiї – слава! У Каневi стоїть Тарас... Там приєдналися туристи- Кияни групою до нас, Що нашi не псувало плани. Столичний парубок один В слiпучо-бiлiй вишиванцi Зненацька, наче з пляшки джин, З’явився коло мене вранцi. Сорочка модна i нова, Густа хвиляста шевелюра... Чи знає вiн якiсь слова?... Тарас замислився похмуро... Я оглядаю монумент – I чую: дивляться на мене. Серденько розтремтiлось вщент. Я повернулась... Нотабене: Перехопила погляд... Вiн Пiдходить: -- Звiдки, синьоока? – Тремчу вiд серця до колiн. А постать в парубка висока, Вiн енергiйний i стрункий. - З учительського iнституту. -- Цiкаво, де ж вiн є такий? -- У Ворошиловградi суто... -- А я у Києвi живу. На «Арсеналi» iнженером Працюю... А тебе назву... Принцесою! -- Я – Лiда.. -- Чую: Принцеса Лiда! Ну, а я – Михайло... – Вiд тiєї хвилi Вiн завше поруч. Вiн моя Весна! Подобаються милi I сором’язливi його Невмiло вираженi знаки Уваги... Парубка мого Я захищаю вiд атаки Дiвчат стороннiх i жiнок... Екскурсовод розповiдає Немов плете Йому вiнок, Вiн думу думає, гадає... Григорiй Честаховський... Це Друг пiзньої доби Шевченка. Таке «Гуляївське» лiце – Натхненне, виразне i чемна Увага втомлених очей Репрезентує душу, гiдну Тiєї дружби... Апогей: Борг дружби в траурну годину, Як справжнiй друг, вiддав йому, Тарасовi, оцей Григорiй. Хоч серце кануло в пiтьму – Таке вже навалилось горе, Та вiн шевченкiв заповiт, Цей: «Як умру, то поховайте...», -- Зобов’язався на весь свiт: -- Ви лиш менi не заважайте. Я знаю, в Каневi хотiв Шевченко над Днiпром лежати... – Дарма не витрачає слiв: На Україну – поховати Везе Шевченка десять днiв З Сант-Петербургу Честаховський. Здається припинили спiв I солов’ї... I ось -- днiпровський З гори Чернечої нвкiл Вiдкрився краєвид... I cпокiй... Cеляни с надднiпрянських сiл, Студенти: -- Де копати? Доки?... Лiг на омрiянiм Кобзар Високiм поетичнiм мiсцi -- (Такому б заздрив навiть цар) – Як немовля в своїй колисцi... Вiдмiнно знає свiй предмет Екскурсовод... Оповiдає Немовби сам був тет-а-тет З Григорiєм. Все чисто знає! Майбутнiй вчительцi то знать Корисно, навiть необхiдно, Щоб учням це розповiдать. Проходить турпоїздка плiдно... До апогею привела Мене i особиста повiсть... Я наче раптом розцвiла... Вагон – м’який... Везе нас поїзд У Київ. Покупав квитки – Михайло... Нас мiльонолиця Удвох стрiчає залюбки Найромантичнiша столиця... Себе я вiдчувала десь... Мов у раю – зняли всi сливки... Коли ми вичерпали весь Ресурс туристської путiвки, В донецкий поїзд посадив Мене Михайло: -- На все добре! – I обрiй милого укрив. Ах, погибоша аки обре... Його адресу на мою Я обмiняла з парубiйком... Ту-ту! Печалi не втаю. Оцiнка нам з Михайлом – «двiйка»... Знов вересень. I рiк новий Навчальний... На душi – тривога. Скiнчиться чим сороковий? Хай сорок перший якомога Щасливим буде для людей!... В гуртожитку живу в кiмнатi – (Вже виросла з напiвдiтей) – Мiж випускниць педвузу... В «хатi» Землячка в Волновахи є. Це кiлометрiв десять тiльки Вiд Новотроїцька... Моє Нове оточення, оскiльки Складається з дорослих вже, Мене береться вчити жити. У кожної є кандидат На шлюб... Негайно хочуть вжити Якихось заходiв й менi Пiдшукували кандидата. Почула вперше у тi днi: Мовляв, фiгурою богата. Красива, цебто, в мене... Я Про це не думала. Можливо Так i було. Менi моя Фiгура звична, що не диво – I не турбує... Живемо В кiмнатi дружно... До їдальнi – Йдемо, до лазнi – їдемо... Звичайно, разом... Корнi -- дальнi У мене й iншiх тих дiвчат, А начебто ми з ними сестри – Зi cпiльних вирiсли санчат, А нинi спiльнi нашi весни. Вони доповiдають: є Студент Сергiй у їхнiй групi. Йому спокою не дає Моє обличчя.. З ним укупi – Фiгура, постать, очi – все... Збентежили мене дiвчата. -- Сергiй у нашiм «медресе» -- Студент двох факультетiв... Втрата Такого парубка – бiда: На вроду гарний, працьовитий: Вже вчителює... Середа? Сьогоднi прийде... – Вiн вiдкритий, Душевно щедрий i простий... Нас познайомили дiвчата. Дзвенячий голос i густий. Дотепний, розуму палата. Поговоривши з усiма, Ми вийшли в корiдор прощаться. Там грає роль й напiвпiтьма. Йшла мова про любов i щастя. Два слова: «Квiточка моя!» -- Менi вiд нього залишилось... А далi – долi течiя – I десь те щастя загубилось... Минуло небагато днiв. ...Дiвчата кажуть: прийде знову Сьогоднi з парою квиткiв До опери... -- Вiн вiрний слову. Ось-ось i зайде. Порадiй... – Я радостш не вiдчуваю. Є тiльки жах в душi моїй. I жаль за нас переживаю. У дверi стукає... Я – шмиг! – Пiд лiжко... А чому вчинила, Це в той – не розумiю – миг. Якась непереборна сила Мене штовхнула... В головi I cердцi – порожнеча, тиша... Мовчать дiвчата-вартовi I я собi мовчу, як миша... Мовчав Сергiй. Сидiв, чекав.... -- Я бачу: в оперу запiзно. Пiду. Багато iнших справ... -- Навiщо ти туди залiзла? Чи з глузду з’хало дiвча? -- Не можу навiть пояснити, Чом заховалась, як вовча. Щось штурхонуло. Зрозумiти Не встигла, як уже лежу Пiд лiжком... – Кiлька днiв минуло. Весь час вони, як на чужу, Дивились... Я на те зiтхнула... Ось ввечерi заходжу в дiм – I повiдомили дiвчата: -- Забрали хлопця. Разомм з ним – I iнших парубкiв багато. Любимий викладач Зєнцов З студентами своєї групи Безвинний у ГУЛАГ пiшов. Для кiлькостi мабуть, докупи. Це приголомшило мене... Такi в душi палають жахи – Нiщо вже їх не прожене. А Валя, та що з Волновахи, Говорить: якби я пiшла У оперу тодi з Сергiєм, В ГУЛАЗI б нинi теж була. Таке життя. А що подiєм? А Лiна: -- Видно й справдi є, Є ангел охоронець в Лiди. Життя вiн врятував твоє, Оборонив тебе вiд кривди.... – Коли пiд койкою була – Не чхнула i не кашлянула. Тут справдi неземнi дiла – На мене вiчнiстю дихнуло... ... Михайла узяла вiйна, Гулаг лишив мене Сергiя... У долi темна глибина, Та завше свiтить нам надiя... Розподiл на роботу був Весною – i мене чекають У Акерманi... Хто не чув: Як Бiлгород-Днiстровський знають Це мiсто нинi... А тодi До областi вiн Iзмаїльськiй Належав... Розпочну труди На нивi там «педагогицькiй»... Рiк сорок перший. Долетрус. Встановлена зненацька плата Для поступаючих у вуз, Студентiв.... -- Що ж тепер, дiвчата? -- Ти не турбуйся, бо тебе, Колгоспницю, звiльнять вiд плати... -- Найсправдi? -- Дiйcно, Цоб-цабе!... -- А як же Вiра?... -- .В Тарапати -- Щасливий усмiх. -- Йду у шлюб. -- А наречений... цей учитель Укрмови наш?... Чи й справдi люб? -- Найсправдi. Вiн, душi мучитель, Менi одразу в око впав... -- Ну, що ж, тодi поздоровляю... – Держiспит попереду встав Загрозливою тiнню... Знаю, А все ж побоююсь. Був день Яскравий – двадцять друге червня. Вiд чтива довгого мiгрень. Пiвкроку до кiнця учення. Була мiська читальня вщент Заповнена. I бiльшiсть – молодь. I цей – студент, i той студент. Якщо навмисно кинуть жолудь, Потрапиш у студента... В зал Заходить дехто незнайомий... -- Вiйна! –Лиш голосно сказав... Хвилину всi неначе в комi, А потiм вмить побiгли геть... Я – до гуртожитку. Звiльняють Вiд нас будову. Бiль i смерть Усi вже передвiдчувають. Тут будн госпiталь. А нам Належить стати на квартири. Уклiн цим затишним стiнам, Всi почуття простi i щирi – Домiвцi доброї пори... Останнiй iспит. Я – з дипломом. Де радiсть? Каменем з гори Все покотилось. Вiтроломом Мене лиш, доле, не займай. Не понiвеч мої надiї, Душi бiдою не зламай, Нехай загрозливi подiї Не вiзьмуть в родичiв життя... Молюсь. Здається, що уперше. Тривожне передвiдчуття Не тане. Ось таке уперте... Чекають в Акерманi? Нi. По радiо повiдомляють: Не їдьте. З приводу вiйни Нехай випускники шукають Роботу в мiстi, де живуть... I поступово всi звикають До горя... Трагедiйну суть У свiтосприйняття вмикають...