Обіймами коридорними, Таємно переглядаючись, Мрійливими, ілюзорними Надіями сподіваєшся. Дбайливо чекаєш зустрічі, Усмішку даруєш потайки, Розлукою неминучою Ти вдарена наче потягом. Сумлінність адресу втратила, Зморилася безпритульниця, І мається біллю вражена, Образлива баракудниця. Шукаєш ті очі радісні, Ту тугу, що в них живе. Весь відчай, рухомий слабкістю В безодню тебе несе. Ти граєш очами вартості, Минаєш з колишнім зустрічі Гадаєш кожної п’ятниці, Хоч знаєш: «Ти не улюблена». Майбутнє за хмари сховано, Серденько мовчить схвильовано, Не чує тебе твій обраний, Не бачить твого захоплення. Тихенько прокажеш пошепки Йому про свою любов… Вже списана купа зошитів… Він їде до тебе знов… І чого чекати, долюшка? На що сподіватись, річенька? Йому твоя добра посмішка Несе тільки тугу й відчай…