Колір неба до граней знайомий Світом сонця до стелі прикутий Ти герой моїх дум та мелодій Мої сили як ті квіти рути. Моє серце до ранку невтримне Побутове без тебе - брутально Ми всього лише люди - не скелі Може бути і сумно, і файно. Не було б це банально, звичайно Якщо б души лилися рікою В унісон промовляючи тайну Залишившись все рівно собою... Та до висновку ми соціальні Не зруйнуємо світу системи А навіщо нам стільки свободи? Я вважаю, це спільна дилема. Нікому не потрібні проблеми І тобі вони теж не потрібні? Прориваючись знову крізь теми Ми вдихаємо вільне повітря...