Чи не втомився вiршувати, вiршомазе? Чому призначено тобi такий оброк? Ти перетворюєш у вiрш свої образи, Щасливi спогади умiщуєш в рядок. Твоє буденне животiння нецiкаве. Зате захоплюють думки i почуття. Iз-пiд пера завжди виходить щось яскраве, А сам ховаєшся в затiненe життя. Бо вiршування – це священне послушання, Яке завжди цуратиметься суєти. Поет втрачає дiм, здоров’я i кохання, Усе втрачає, щоб усе перемогти. Вiн залишається самотнiм, хворим, бiдним -- Свiтлiє розум i душа його зате. I кожен день його стає духовно плiдним, Натхненне слово одкровенням розцвiте. Вiршеплетiння – рiд отрути чи зарази. Жалiю юних, для яких воно – мета. Ти б помiняв, напевно, долю, вiршомазе? -- На хрест не просяться, та не зiйти з хреста...