Свiтило щастя – мав, кого любить. Дзвенiла радiсть i душа спiвала. Хіба це мало — незабутня мить? Щасливi cпогади – хiба це мало? Знов шепiтком повторюю iм’я, Акомпаную подихом печальним. Я заздрю тiм, у кого є сiм’я -- Є вища мудрiсть у буттi звичайнiм. Не забуваю радiснi лiта, Натхненнi днi любовi пам’ятаю... Живе в душi надiя, є мета: Колись любов я знову привiтаю...