Морозе, ти, хоч сердься хоч не сердься, А теплий промiнь вже разок прибiг... Весняне сонце – як дiвоче серце. Грак прилетить – за мiсяць зiйде снiг. У березнi так сонечко засяє – I побiжать по вулицях стрiмкi I радiснi: природа воскресає – Веселi, надихаючi струмки. Ще холоднеча припiка помалу I випада на досвiтi снiжок. Бурульки довгi—на весну тривалу, А зтане снiг – берися за плужок. Побачиш: щука лiд хвостом ламає – Бiжи додому, встань на свiй порiг, Бо ластiвка додому повертає, Зустрiнь її, а з нею – свiтлий рiк. Веселка вранцi – незабаром дощик. Вiдкрий йому долонi, порадiй. Весняний дощик, як з грибами борщик – Дитяча радiсть, тисячi надiй. Помiтно довше день, а нiс коротше... Морозе, ти не злися, саме час... Чим злiше лютий, тим весна солодше – Iди, морозе, i забудь про нас...