Стигмати кохання
Розп'ятий він падав із неба на землю,
За мить пролетів крізь усі почуття,
За мить він відчув які зорі даремні,
За мить втратив він усі фарби життя.
В ту мить на годиннику було за північ,
І сльози замерзли навічно в очах,
То небо вбиває і слабих і сильних,
Воно перетворює серце у прах.
Розп'ятий він впав на холодну ту землю,
Навічно згубивши себе у пітьмі,
І квітка кохання в руках була мертва,
ЇЇ вбили очі холодні твої.
Та ні, він не скаже тобі більше слова,
Не скаже тобі, що відчув він в ту ніч,
Навіщо казати, коли небо знову,
Щоночі нагадує болісну мить.
Він встав і пішов десь шукати світанок,
Так зранку чарівні зимові краї,
Віддав він усе, щоб забути той ранок,
Стигмати кохання лишив лиш собі.