Я бачив сон... Я наче спав йдучи, Бо скрізь були видіння нездійсненні. Я бачив – мріють люди, щось ждучи, Плекаючи надії незбагненні. Ніхто в них не питав: „Навіщо? Де?”-, Бо кожен жив, допоки є бажання! Бо серед всіх панує там одне Величне, в неможливості, кохання! Байдуже саме що кохав там хтось. Яка різниця – що життя тримає?! Важливо лиш – кохання не збулось... Пала бажання – і життя триває. Там чвар нема, там заздрощів нема, Ніхто не має над людьми там влади! Там одночасно літо і зима... Та от ніхто не бачить в тому вади. Бо неможливо боляче зробить Всім тим, хто біль кохання відчуває! Бо неможливо їм життя розбить: Кохання неможливе все змиває! Та інколи миттєвий спалах-стяг Побачать всі, щоб плачучи всміхнутись: Бо це ознака – мрії хтось досяг! Це – неможливе все ж зуміло збутись!!! Я бачив сон, а може – це буття, І через те я марно світом скнію. Назавжди там, в країні забуття Я оселився, бо коханням мрію!.. 6.07.05