Надія
Почуття давно вже в серці згасли,
Молю надію:"Тільки не старій!"
І все одно,життя неначе пазли
За хмарами
Лиш попіл
Моїх мрій...
І скільки пережив,не пам'ятаю,
Хоча я підліток,незграбний ще юнак.
В минуле знову й знову повертаю,
Але я не змінюся вже ніяк.
Можливо,зайві ці слова та смуток,
Багато я зробити ще не встиг.
Зітхаю безнадійно(навіть люто!),
Беру корисне із дешевих книг.
А ще в дитинстві говорила мати:
"Не повторюй помилок чужих!".
А я стільки наробив,якщо згадати:
Скільки злого,скільки зайвих лих.
Навіть на своїх не зміг навчитись!
Що вже і казати про чужі?!
Тільки втретє вже б не помилитись!
Не відчути знову
смак ножів!
...Ось укотре каюсь і гадаю:
"Може й заслужив прощенним бути?".
Вже нема надії!
Проклинаю!
Нажаль,
всього мені не повернути...
Колись роки так пронесуться стрімко,
Колись ріка й мене збере у Вічність,
А поки - в серці б'ються дзвінко
І юність,і запал,і динамічність!
А що вже буде,то нехай із ним!
Зараз - тільки жити!
Жити треба!
Вже десь іде майбутній років плин,
Що може й приведе колись до неба.
І почуття вже набирають сили,
І з'явиться старе тепло долонь,
Надія знов підійме свої крила!
За хмарами
не попіл,
а вогонь!