1 Ночь за окном, я опять засыпаю, Ночь за окном, и луна светит мне, Ночь за окном, может быть, я мечтаю, Ночь за окном, подари сон ты мне. Как тяжело мне уснуть этой ночью, Мне бы по лунной дороге идти, Мне бы идти куда сердце лишь хочет, Но не к рассвету хотел бы прийти. 2 Очі твої манять в даль ту безмежну, Очі твої, марю ними крізь сни, Там, серед снів, ти живеш, моє серце, Руки твої я тримаю в пітьмі. Там, в тих лісах, там озера глибокі, Там, в тих лісах, ти кохаєш мене, Ми там з тобою, ми не одинокі, Там ти віддала все серце своє. 3 Что же, я сплю? Или это виденье? Если заснул, значит всё хорошо, Что же в душе моей столько волненья? Сон ведь лишь призрак и больше ничто. Что ж. Значит сплю. 4. Як все змінилось, ми більш не щасливі, Я більш не мрія велика твоя, І на озерах глибоких не мрію, Там, серед нас, оселилась журба. Місяць чарівний нас більш не чарує, Місячне сяйво за хмари зайшло, Хто нам тепер ту красу подарує? Скоро світанок, невже все пройшло? 5. Что за виденье? Не сон это вовсе, Всё так знакомо, как будто не сплю, Всё так знакомо, но, может быть, просто, Просто я вспомнил вдруг жизнь чью-то. Чью? Мне бы подняться, но слабость сдавила, Мне бы глаза хоть на миг приоткрыть, Что же, луна, ты за сон подарила? Как же мне хочется всё изменить. Сплю...только сплю...и опять сновиденья. 6 Де твої очі, де руки, де серце? Де голос твій, під який засинав? Серце моє без твого так не б'ється, В озера "де ти?" ледь чутно, питав. Озеру всі дарував свої сльози, Мрії свої всі віддав ночі тій, Тільки не знали вони, де ти ходиш, Як я благав "Повернись, зрозумій". Як я благав, та світанок був близько, Ніч, наша ніч, завершилась, нажаль, Після світанку я стану камінням, Мрію сказати, хоча б "Прощавай". Сонце зійшло, розірвалося серце, Всі ці надії згоріли в ту мить, Більше шукати вже не доведеться, Став я камінням, що просто лежить. Так, в тих лісах було щире кохання, Ніжне, тендітне, таке неземне, Тільки воно нам принесло страждання, Просто зламав я там серце твоє. О ті озера, озера глибокі, Сповнені сліз безнадійних лиш сліз, От там чому вони всі надсолоні, От так чому їх чарівна блакить. 7. Кажется, всё, я уже просыпаюсь, Тихо свои открываю глаза, Вижу тебя, да, тебя я узнаю, Взгляд твоих глаз не забыть никогда. Знаю, ты призрак, но просто скажи мне, "Просто скажи, ты простила меня?". Ты так молчишь, "Своё сердце верни мне", "Нет больше сердца", - услышал лишь я. В окнах забрезжил рассвет одинокий, Вдруг я проснулся, теперь точно, да, Сел на постели, смотрел на те окна, Что мне приснилось? НЕ помнил я сна Может, вся жизнь - это сон одной ночи? Утром проснулся, и всё вдруг прошло, Всё так туманно, не вспомнить всё точно, Лишь биться сердцу с утра тяжело.