Прометей
Д. Кремiню
Вiн жив- де люди не живуть-
На п’ятiм поверсi пiд дахом
Таким собi самотнiм птахом-
Щоб краще Господа почуть.
I люди бачили й не раз,
Як до поета серед ночi
Господь приходив, водночас,
Слова послухати пророчi.
Бо мав поет чудовий дар
Перекладать Господнє слово
I свiт нести до яничар,
Що жили поруч випадково.
I вiн, як давнiй Прометей,
Освячений Святим Покровом,
Ходив, щоб лiкувати словом
Тих збожеволених людей,
Бо знав, що вислови старi-
Це промiнь чистої блакитi,
А свiт живе, допоки в свiтi
Є кобзарi- кременярi!
А люди пили й сперечались,
Дiлили душi i майно
I навiть Бога не боялись,
Бо вже й не вiрили давно...
I люд простий, i посадовцi
Не розумiли це буття-
На п’ятiм поверсi? В хрущовцi???
Отак то?...Теж менi життя!
При його величi та змозi...
Невже??? А вiн дививсь услiд,
Як йшли невдахи по дорозi
I проклинали Божий свiт.
Здавалось, наче божевiлля
Покрило маривом мiста
I знову вiн шукав зусилля,
Щоб їм нести свого хреста...
I тiльки iнодi спокуса
Несла поету щось сумне
I вiн зiтхав крiзь чорнi вуса:
«Коли ж це, Господи, мине...»
I тiльки iнодi спокуса
Несла поету щось сумне
I вiн зiтхав крiзь чорнi вуса:
«Коли ж це, Господи, мине...»
Какая чудесная, напевная речь! К счастью, я отлично её понимаю, так как много общалась с украинцами.
Ваше стихотворение замечательно! И я рада, что последовала рекомендации. Успеха вам. С благодарностью, Мила.
Мила Тихонова
чт, 27/09/2012 - 09:48
Спасибо, Мила. Я рад, что этим стихотворением доставил Вам несколько приятных минут. Удачи!
fregatn
чт, 27/09/2012 - 10:52