Квіти 1 С тобою у мріях моїх ми літали, Літали удвох між зірками у сні, І тут я прокинувся, серце згадало, Згадало про квіти прекрасні твої. Ті квіти кохала, ти так їх кохала, Сама ти як квітка чарівна була, Пішла в небуття, а мені не сказала, І біля труни лежить квітка моя. Троянду колись дарував тобі влітку, І посмішку ти дарувала мені, Тріскучі морози вже вбили ту квітку, Між нами тепер так багато землі. Скажи, чи не змерзла ти там під землею, Без квітів, які зігрівали тебе, Ці квіти не забули ще ласки твоєї, Від журби за тобою зав яли і все, Повір, що чекали, так довго чекали, Ці квіти, що ти всеж прийдеш ще до них, Вони назавжди, як і я, покохали, Кохання квіткове незнає то меж. Скажи, моя рідна, ну як далі жити, Куди я піду без тебе на землі, Куди б не хотів я поїхати, вбігти, Там знову у мріях наснишся мені. Я згадую голос, завжди він зі мною, Твій голос, гарніше якого нема, Тепер він мовчить, і так сумно до болі, Чому ж відібрали його небеса. 2 Я згадую знову той день, коли ти, Постала в моєму житті так раптово, Не бачив до того такої краси, Твоя душа схожа на піснь колискову. І вперше троянди дарував я тобі, І вперше засяяли очі, як небо, Ми разом дивились на фарби зорі, І вперше я бачив, як жити-то треба. С тобою здавалось - життя так прекрасне, Тобі довіряв таємниці свої, Забув про негоди, про сльози нещастя, Здавалось, що так воно буде завжди. 3 Та квітку чарівну кохання цього, Жорстокість, нечуйність постійно труїли, Та квітка трималась, так довго, давно. Тоді ви просто кохання це вбили. Ви видрали квітку жорстоко с землі, І кинули в бруд, і ногами стоптали, Та вам було мало - спалили її, Дивились, як листя на ній помирали. Тепер я сиджу у Хреста, як ві сні, І коло могили ростуть все ще квіти, Але не живуть вже троянди твої, Пробач, я прошу, врятувати не зміг я. ****** З тобою у мріях моїх ми літали, Тобі я дарую всі квіти Землі, І тут я прокинувся - серце зав яло, І тільки сльоза ще живе у мені.