НОСТАЛЬГIЯ (на украинском языке)
Игорь Витюк
Моїй дорогій мамі Людмилі Петрівні Вітюк присвячую
Почув рідне слово і не розумію,
Та звідки ж нахлинула в душу журба?
Чи маму згадав, чи незбутні надії,
Чи тихий ставок, де сумує верба?
Як серденько рветься в мою Україну!
Хоч снігом припала козацька душа…
Юнацького віку пішов на чужину,
А повертатися не поспішав.
Я в пестощах так загулявся дівочих,
Що рідними стали світання чужі.
Служив, – до високого стану охочий,
I навіть не вбачив нової межі!
О Боже! Тепер я живу за кордоном!
А тут не співають підвечір пісні.
Донині з імперським прощаються троном,
Майбутнє й минуле – неначе у сні.
Моя Україно! Ти вільною стала!..
Там квіти сплітають Свободи вінок.
Тому i журбота у серці розтала,
I чую Твій голос «Тримайся, синок!»
Квітень 2011 р.
scelo
вс, 27/11/2011 - 08:53
Доля така, що живу на чужбині.
Досі все сняться гаї соловїні,
Дід і бабуся співають на ганку,
Не зустрічала я кращого ранку.
Ненька і тато весь день у роботі,
Мама всміхається, хоч і в турботі.
Вранці повітря медвяне пахуче...
Журба сердце крає - біль цей пекучий...
ЛЕСЯ
вс, 15/07/2012 - 18:53