Я люблю свій народ, Україну, Свою землю, прекрасний мій рід, Суверенну мою Батьківщину, За яку в мене серце болить! Дотепер рвуть її на шматини Політичні шакали й вовки, Забирають красу її, силу, Це доколи терпітимо ми? Нащі пращури бились за неї, Віддавали у битвах життя, Їх вбивали, гойдали на реях, Дотепер не пізнав каяття... Їх кріпачили, в тюрми кидали, Їх морили як тих тарганів, Як якийсь другий сорт зневажали, Розповісти не вистачить слів... Опікалися ними суворо Та тримали в “залізній руці”, Відбираючи волю і мову, І саджаючи їх на ціпки... Сотні років наруги, зневаги, Сотні років в кайданах, ярмі... Потурали країну то ляхи, А то браття свої москалі... Я люблю тебе, моя Державо! Моя нене, казав як Тарас, І я вірю, що пізно, чи рано, Да настане, да прийде той час, Коли Ти розірвеш оті пути Та підіймешся вгору над цим, Коли тих ворогів їхні руки Обірве, накінець, Божий грім, Коли всі вороги ці закляті, Да поринуть у прірву з кінцем, І коли в українській вже хаті Зацарюють і спокій і мир! 12.09.2007р. © Евгений Кедров, 2009 Свидетельство о публикации: № 6963-127067/20091128