Маленька хата в Україні Дощами вмитая стоїть, Думками я до неї лину, Душа моя туди летить. Квітки ще мама посадила, Радїють, квітнуть у дворі, Де я малечею ходила, Зривала з квіток пелюстки. Плела вінки там волошкові, В росі блукала босоніж, І тато проводжав до школі, І мама зустрічала вдень і в ніч. У хаті тій мене навчили Читать, писать, і працювать. З матусея ми плаття шили, Навчили старших поважать. Гвіздочки пам’тають тата, Татусь бо забивав їх сам, Так пахне під віконцем м’ята, Барвінок пнеться по квіткам. Там все пронизано любов’ю, До самих близьких, дорогих, До болю стискую долоні, Бо вже нема батьків моїх. Нема того, хто так любили, Дітей своїх, дітей чужих, І внуків де всьому навчили - Живуть в їх пам’яті навік. В тій хаті подумки буваю, I дуже часто бачу в снах. Я в тім велике щастя маю, Лечу душею, мов той птах. I в ній - початок всіх початків, Дорога в далечінь, і путь назад, Та внуків-правнуків задатки, Їх велич, розум, в щастя вклад. Збереться в хаті вся родина, Всі линуть з радістю сюди. Сміється радісно хатина, Неначе ранок по весні. Є велич в тім, від Бога чудо, Хатина наша, мов жива. Для нас, як для індусів Будда, В світі місця кращого нема. 2008 г.