Поночі, темінь, червень, повні ночви дощу... Щуриться місяць. В дверях щілина світла. Пращу крутить над головою втеклий в майбутнє вояк Не дочекавшись двобою, суперник навіки укляк між тим що було і буде, чого не збагнути нам... Ні третій, ні пятий не збуде Не збуде, не збуде... Там-там ударить... Луною бубон озветься десь близько, тут... Полісся, Надросся... Вуду, Гаїті, Ямайка... Спрут з глибин піднімається. Сила його зажене знов. - Я ж тебе просила, я ж замовляла кров - Діва Бліда шепоче Чорна Діва мовчить Біль згасає... Ноче, дай до ранку спочить. Щілина світла в дверях, місяць щулиться, дощ ночви повнить. Червень темінь розсіяв... Сіно, горище, сіни, поріг, ганок... Постать чи привид над тином? Сіріє, ранок... Туман молоком поє долину високих трав... У цілому світі двоє нас... Я ще Не помирав... ©2004 Ingvar Olaffson