* * * Белла Файнгерц запевала в хоре. Голосиста, из шестого «Б». Так поет с сиянием во взоре. Музыка дана ей по судьбе. Отзвенев финальными фермато, Хор закончил. Занавес. Вперед Перчик-Фефер вышел фатовато. Он вниманье публики берет. И пока стихи читает Перчик, Лидия Васильевна – улет! --, Беллу (образцовый пионерчик) – Переодевает – и народ Через миг ее увидит в танце, Украинском страстном гопаке, Алые сапожки в ярком глянце, Ленты в изумительном венке. Занавес... Учительница снова За секунды с Беллы весь наряд. Стягивает. Беллочка готова Петь с сестрой в дуэте. Дикий взгляд У народа: только ж танцевала... Отпоет едва свое дуэт, Беллу вновь в два счета раздевала. Лидия Васильевна... О, нет! Это же мираж, так невозможно! Публика глядит во все глаза: Беллочка в купальничке вельможно Выступает с лентой, егоза! За минуту снова превращенье. И молдавский хора-хоровод – Средь танцоров глаз ее свеченье -- В новый вовлекает оборот Публику... Как время быстротечно... Белла рядом с нами в США. Нам она еще споет, конечно. Ну, а танец с лентой? -- Тихо, ша!... * * * Оце i є Семенiв клас. I ось вiн нагорi праворуч. Щось навiть тут єднає нас. Вiн з Кравченком, як завжди, поруч. Cемен всмiхається, один... Друг Кравченко – єдиний в класi «Арiець iстинний» -- блондин. I вiн не загубився в масi. Вiн – Льонька, цебто Олексiй. Сусiд по партi й друг Семена. Готовий бiгти звiдусiль Й подставити своє рамено Пiд будь-який в життi тягар... Вiд Кравченка лiворуч – Мiлик. Вiн, Гойтиан – фехтувальник. Дар -- Швидких,вiдважних, спритних, вмiлих. З ним поруч – Лернер Icаак, А далi – Фiнгеров, музика. Ще далi -- Болбачан, вожак Змагань футбольних, не базiка. Ось Етя Вайсенберг стоїть, Тут – Белла Шойхет, Лiя Штернгель, Квятковська Люся... Свiтла мить. Мине, i хтось дасть часу шенкель, I час прискориться... Стоїть В ряду дiвчат Садовнiк Люся, Серйозна й в урочисту мить, А очi – як черешeн блюдця. Хто з нею поруч – не згадать. Як звали хлопця – вже забула. Хто нагадає – буде «п’ять». Iм’я хлопчини наче здуло. Пiдказує Абраша Гiк З Канади: -- Бокатенко Вова... – -- Чи добре вчився? -- Ученик – Не з перших... Осрбливо – Мова... -- Дається знов щасливий шанс Iм’я хлопчинi повернути. Хто нижче справа? -- Розенкранц... Вiн витрiщився: не мигнути! -- ...А це – ви впiзнаєте – я! Я тут – це особлива шана. Бо вже ця школа не моя, Я – в тридцять п’ятiй.... Щиро звана, Щоб роздiлити з класом мить... Зворушлива, врочиста сценка... Ось класний керiвник сидить Василь Романович Масенко, Алгебраїст i геометр, Cуворий, але справедливий, Поваги гiдний справжнiй метр, Терплячий, мудрий, не дражливий. Лiворуч хто? Абраша Гiк I Гельман Iда... На пiдлозi -- Шнайдмессер i Печонкiн... В миг Знiмання – у незручнiй позi… Джерело тисячi досад Цей клас – на кожному уроцi… ...Двадцять четвертiй – п’ятдесят У сьомому минуло роцi. Багато утекло води З часiв моєї в нiй роботи. Зо знiмка хлопцi – вже дiди… Прийшла, хоч не було охоти – В дев’ятiй все чудово йшло – Директор – давнiй друг Iльчишин, Володя – завуч... Тут було Комфортно... Мiркуванням вищим Вже керувалося мiськВНО, Коли, нову вiдкривши школу, Зсилало вчителiв воно В двадцять четверту... Протоколу Заради, згодитися нас З Руснак Полiною просили... Шкода лишати добрий клас, Покладено немало сили В якому... «Пан» директор так Характеризував колегам: -- Ця не кричить, як вовкулак, Спокiйно розмовля, але гам Стиха, як Лiда входить в клас I cлухають її вiдмiнно, Не так, як, горлодери, вас... То переймайте це, бо цiнно... – Ще б пак не цiнно! Крикунiв Сприймати учнi неспроможнi. Не кращий радник в школi – гнiв. Крик i cуворiсть не тотожнi. Для злих, гнiвливих вчителiв Напоготовi в учнiв клички. Так приштампують – краще б з’їв, Гнiвливий, хамськi, жлобськi звички. Нормальних кличуть за iм’ям, За фахом: «Лiда», «Українка»... Без крику припиняю гам – Жарт, посмiшка – на це – хвилинка – I клас готовий працювать, Натхненно, продуктивно, дружно... -- Та що тут, Лiдо, мiркувать? -- Йдемо в нову? -- Насправдi cлушно: Нова нам заощадить час – Вiд школи п’ять хвилин до дому... Пiдтримав i Володя нас, Й Сашко... Знов в долi cтавлю кому... Травневий був погожий день... В Бориса й Олександра – фото. Я в цих фотографiв -- мiшень. Чомусь сьогоднi неохота. З собою Владика зову: -- Пройдiмось, сину, по книгарнях! Можливо знайдемо нову Хорошу серед незугарних... – А iнтуїцiяя мене Виштовхує сьогоднi з хати, На Кобилянську так жене, Що ноги просто не втримати. У вiддiл пiдписних видань Зайшли, а там... «Три мушкетера»... -- Ще й «Камiнь мiсячний» -- лиш глянь... -- Так, Вiлки Колiнз... Чи афера Нам вдасться – все ж це пiдписнi… -- Ах, уявiть собi, вдалася: Тi книги продають менi! Додому летимо, вiд щастя Не чуєм матiнки-землi Пiд очманiлими ногами, Мов повiтрянi кораблi Несуть нас... Радiсть в повнiй гамi… Ось наш садочок. Тiльки тут Замислились, опам’ятавшись. Це ж подарунок, атрибут Подiй знаменних... -- Скориставшись З нагоди: Боря закiнчив Вiдмiнно третiй клас, в дарунок Хай буде братику вiд нас Дюма!... – ...Вiн розгорнув пакунок – А на обкладинцi вже є Наш дарчий-привiтальний напис, Сердечне зичення моє Сашка i Владика... Ще нарис Бiографiчний тих двох книг Чудових не досяг фiналу. У Борi в Києвi та з них, Яку йому подарували, У мене друга. Ще жива, В чудовому i досi cтанi. Хоч всi читали – як нова.... I з вересневої вже ранi В двадцять четверту йду, де вiн – Як пiдiйти до цього буки. Такий у практицi один – Педагогiчної науки Не вистачає щоб пiдхiд До вуглуватого хлопчиська. Знайти... Хвороби рiзновид? Чи у життi обставин низка, Якi ускладнюють йому Тепер зi мною спiлкування? Мене цурається... Чому? Вiн здiбний... Постає питання: Чому вiн ради не дає Домашнiм завданням? Фактично Не вчить нiчого вдома... Є В хлопчини пам’ять... Артистично Вiдтворює у дошки те, Що чув вiд вчителiв у школi... Якби не «цей», життя просте Було б, приємне... Мимоволi На фокуси його весь час Я на перервах витрачаю. I вже набридло: раз у раз Його з халепи виручаю... А загалом у НСШ Мене влаштовує роботу. Спокiйна за дiтей душа, Бо близько дiм... Коли охота I є «вiкно», бiжу до них. Вiдвiдаю i вогодую... -- Я в класi перший ученик. -- Я теж! – Як матiр, я гордую... Яка ще перевага тут? Є кiлька паралельних класiв. Пiдготувалась раз i -- гут: Повтор iз профi робить асiв... Оскiльки ми прийшли удвох, Утворюємо центр тяжiння. I ось – у «банду чотирьох» Перетворилися. Незмiнна Учасниця сумiсних справ – Шкiльна «спортсменка» наша Вiра Степанiвна Серадська. Страв Знавкиня, кулiнарка щира. За нею, коли свято, стiл. А Вiрi асистує Едлiс Давид Абрамович. Навкiл – Всi iншi. Кожний уперед лiз До столу: кличе аромат! Та Вiра стiл обороняла, Аж поки, вбраним наче сад Не був... -- З народженням! – Волала Вже я. Звичайно – тамада! На нас з Полiною – «худсектор» -- «Капустник» -- я ще молода, А молодiсть – до пiснi вектор. Спiвали до серцебиття I сяяв свiт багатобарвний... Згадала випадок з життя Двадцять четвертої забавний. Насмiлився учитель Д. У Крим з собою запросити. -- А дiти нашi будуть де? -- З собою вiзьмемо, де ж дiти... -- Тодi давайте водночас I чоловiка в Крим прихопим... -- Цей випадок не сварить нас, Як щирi друзi поруч робим... Три роки наче день пройшли. I шостий «В» вже не бунтує. I з «цим» домовитись змогли, Росте й розумне в нiм стартує. Як зовсiм дурiсть прожене, В людину виросте мучитель... У класi спiви. I мене Запрошує у клас учитель... -- Не чули, Лiдiє, адже, Як голосить наш «Робертiно»... -- А хто це? – Прiзвище... -- Невже? -- I голос рiдкiсний – альтiно! – Тихесенько ввiйшла у клас I сiла за останню парту. Всi озирнулися. Як раз «Цей» викликаний... Не до жарту – Уже вiн голос подає – Дзвiнкий, хлопчачий, та з металом. I пicня, як жива встає I дiстає мене, як жалом. Спiвак дивився у вiкно, Щоб не зустрiтися очима. Я розумiю все одно – I це, мабуть, всiм в класi зримо: Спiває лиш для мене вiн. Слова i музика вражають. I голосу чарiвний плин Бере в полон... Усi бажають Такi хвилини пережить, Але не кожному вдається. I cкiльки доведеться жить, Я не забуду, як вiн ллється... Сонечко встає, і шумить трава, Бачу стежку, де проходиш ти, рідна ти, Вчителько моя, зоре світова, Звідки виглядати, де тебе знайти? На столі лежать зошитки малі, Дітвора щебече золота, золота, І летять, летять в небі журавлі, Дзвоник ніби кличе молоді літа. Скільки підросло й полетіло нас На шляхи землі, в ясну блакить, у блакить А що в тебе знов та доріжка в клас, Під вікном у школі явір той шумить... Знов приходить юнь і шумить трава. Пізнаю тебе я при вогні в наші дні, Вчителько моя, зоре світова, На Вкраїні милій, в рідній стороні. Пiшла додому. Звуки тi Дзвенiли в головi i вдома... А незабаром у життi I долi знов з’явилась кома. Шостидесятий рiк, весна... Директор зве мене й Полiну. Ми враженi – i я й вона: МiськВНО пiд наc пiдклало мiну. -- Це не прохання, а наказ: МiськВНО нову вiдкрило школу. До неї переводять вас Iз класами... – I все... Покору Я проявляю. Доля. В клас Iду – i там у дверi плачу. За пiсню, що рiднила нас? Вiдходом, втечею вiддячу? -- Пробачте, залишаю вас. – Я говорю – cлiз не ховаю. – Вас – кращий, незабутнiй клас – Вiд серця з бiллю вiдриваю... -- Як класна дама «Г» -- не «В», З двадцять четвертої – в майбутнє. Я сподiваюсь, що нове В життi теж буде свiтле й путнє. Довiдалися: у мicькВНО Пан принципал нової школи Копався в теках: -- Ось воно! Те, що потрiбно: протоколи, Характеристики такi, Що вiд добра – добра шукати Не буду: спражнi маяки! – Що мiг у справi прочитати? Єгоров, завуч-26, Мене- предметницю вiдзначив. «Вона й вiдмiнний методiст» -- Про це детальнiше тлумачив: «Методоб’єднанням вона У мовникiв шкiльних керує, Предмет свiй досконало зна I добрий настрiй генерує У колективi вчителiв, Вiдмiнниця у УМЛ’i…» -- Багато iнших добрих слiв... Що далi? Пити ркацителi, Святкуючи моє звання «Заслуженний учитель», орден, Що за роботу i знання?... Якби ж то. Бо чиновним ордам, Знайти б лиш привiд... Привiд є. Вони провиною вважають Страждання те лихе моє Пiд нiмцями... Не заважають Робити – дякую за це. Бо я люблю свою роботу, I є родинностi кiльце, I я не втратила охоту Служити школi i сiм’ї... Весна, уроки... Трижцять п’ята... З’явились радiснi мої Провiдати мене хлоп’ята З двадцять четвертої... Сюрприз! -- Ми сильно скучили за вами... – Учителю – найкращий приз... -- I я... – Не виразить словами... Покликали вони мене Пiзнiше фотографуватись... Хто знав, що пам’ять дожене? Вiд пам’ятi куди ховатись?... Декада сьома почалась... Всi рiднi в долi влаштувались. Дав Колi наречену клас – З Шиманською вони побрались I є дочка -- ( така сiм’я) -- Як бабцi забажалось – Валя. Найперш менi оце iм’я Невдало матiнка давала Та лиш з онукою вдалось. У Новотроїцьку родинi Миколи впевнено жилось У материнiй цiй хатинi, Що на Тюленiна стоїть... У Чернiвцi молодша Нiна Приїхала, щоб вчитись й жить... В Володi й Кiри вже два сина. Юрко й Микола... Цi живуть Вiд нас у мiстi недалеко. У нас в садочку часто чуть Їх голоси... I фототека Товщає. Бо мої сини Фотографують тут кузенiв. Киплять каструлi й казани. Ми з Кiрою за п’ять «гульденiв» Великий варимо обiд... Вже Нiна в технiкум вступила. На щастя ми все далi вiд Турбот пiслявоєнних. Крила Здiймають вище й вище нас... Молодший брат Сашка Геннадiй Звiльнився з флоту в добрий час, Прийшов у клешах при парадi. Себе шукаючи в життi, Пораду вiн прийняв i тихо в... -- Де – люди щирi i простi – У Новотроїцьк переїхав. У рудоуправлiння там Принiс заяву... Подивились... Син писаря, писав i сам Калiграфично... Пiдкупились – I в iнженери узяли. I вiдтодi i в нього вгору Життєвi справи всi пiшли. У бухгалтерiї в ту пору Там однокласниця моя Раїса Лимар працювала. Побралися. У них сiм’я. Дочка Наталка пiдростала... Ця не цурається родства. По нашому учитедює. I я вже їй разiв зо два Читала – i її хвилює Оця iсторiя моя Тепер... А в ту вже збiглу днину – У тридцять п’ятiй школi я, Перемагаючи рутину, На полi юних душ творю... Усе складається чудово... Сашко: -- Хворiю я, горю... – Поскаржився... Оце вже ново... Оце – серйозно. -- Лiкарi Порадили мiняти клiмат На кримський... – I коментарi Вже зайвi: хоч у Крим, хоч в Плiмут, Якщо полегшає Сашку... Коли придбала Крим Вкраїна, То наказали Гульчаку – Здружила повоєнна днина – У Кримський їхати обком Секретарем. Аграрний сектор Закрiплений за Гульчаком Занедбаний… Гульчак – це вектор Надiї… Дещо розповiм Що знаю нинi про пiвостров, Замучений Москвою Крим Вiд Сталiна страджавший гостро, Жахливо бiдував. Коли Хазяйнували тут татари, Вони водичку берегли, Струмки, джерела не топтали, Тому у них родився хлiб, I абрикоси, i томати. I далi це робить могли б... Та Берiя – пiд автомати Їх у вагони i – в Сибiр, Узбекiстан i степ казахський. З людьми неначе лютий звiр... А прийшлий люд в манерi хвацькiй Що занедбав, що зруйнував... Екологiчна катастрофа! Колишнiй де прозорий став?... Для Гулчака – його Голгофа Отут. Вiн тяжкий хрест несе – Рятує вiд бiди пiвостров. Йому вiдповiдать за все. Вiн Крима бiль приймає гостро... Вже вересень. Неслушний час Для переїзду педагога: Вci влаштувалися до нас. Потрiбна значна допомога. Чи допоможе нам Борис Свiт Миколайович? Я вiрю – Не втратив товариських рис. I cумнiв хворого розвiю – Сама Борису у обком Дзвоню... Зрадiв. I cпiвчуває. -- Дiзнаюсь... Буде все ладом... I телеграма сповiщає: -- Можливiсть влаштуватись є. Хай їде Олександр. На мiсцi Роздивиться... – Чуття моє Сприйма є це, як добрi вiстi. Сашко поїхав. Я взяла Чiтку детальне мапу Крима. Куди нас доля повела? Окинула іі очима. «Орджонiкiдзу»... В першу мить Це селище впадає в око. Невже у ньому буду жить? Здригаюсь, начебто вiд тока, Чи то вiд струму... Чоловiк Обсказує свою поїздку. -- Гульчак серйозно допомiг. Важливу з ним здiйснили низку Корисних крокiв. В облВНО Зi мною секретар обкома Пiшов. При ньому йшло воно Надiйнiше... -- У долi -- кома... – -- Призначення у Крим... Старий Спочатку запропонували. Гульчак: -- Сторiнку цю закрий. Знайди у моря, щоби грали У хвилi променi, бо Крим Йому потрiбен для здоров’я... – Вiн секретар обкому. З ним Не шуткували. I знайшов я Чудове тихе мiсце там... -- Я знаю. Це – Орджонiкадзе! -- Гульчак дзвонив, чв що? Я сам Хотiв Вас здивувати... Ти це Як, звiдки взнала? -- Пiдказав Iнтуiтивний голос серця... -- Я там, звичайно, побував... -- I чи сподобалася, сер, ця На мапi крапка? Так чи нi? -- Те мicце дуже до вподоби Першопроходцевi-менi. Цiлюще мiсце для хвороби... Там є завод «Гiдроприбор» Де всi мiсцевi i працюють. Корисний в школi розговор Провiв – двi школи там фунгують. Всi дiти ходять в НСШ, Середня школа – лиш вечiрня... -- До неї не лежить душа... -- Там робiтнича молодь, мирна. I хтось її повинен вчить – Ось ми i будемо з тобою... -- А де ми будемо там жить? -- Щось знайдеться. Вперед, до бою!... – У переїзда – безлiч справ. Квартиру двокiмнатну нашу Колега з технiкуму взяв В Сашка – початок єралашу. Дiстали довiдку про те, Що ми здали житло державi В Орджонiкiдзе вже зате Одержати нове ми в правi Без черги. Новий господар Купив у нас i обстановку. Житла щасливий володар Чека, аж винесем на бровку З квартири iнше все майно. Його ми багажом вiдправим. Найнеобхiднiше давно У рюкзаках, валiзах... Гави Ми вже не будемо ловить. Портфель з грiшми i документи Менi наказано носить – Бувають, знаєте, моменти... Сини самi у рюкзаки Цiннiшi впакували речi… -- Тепер присядемо, синки... У путь! Нам їхати далече... – Супроводила на вокзал Подруга, вчителька Полiна – Величный шпiль. Просторий зал... Прибiгла i студентка Нiна, Яку зманили в Чернiвцi – I ось ми залишаєм мiсто. Ми забираємо лиш всi Найкращi cпогади... Колись то, Що пам’ятаю, опишу В листах знаомому поету... Ту-ту! -- наш поїзд i—шу-шу!... Нехай вiн нас як естафету Доставить у нове життя. Хай буде довгим i щасливим, А бiди -- геть без вороття Всi щезнуть... За вiконцем ниви, Гаї, мiстечка, i луги, Корови, вiвцi, кози, конi… Цi краєвиди дорогi – Вкраїна – вся, як на долонi… Я мчати в поїздi люблю. Вiн – мiй будинок вiдпочинку. Тут з насолодою i сплю I роздивляюсь на картинку. На другу полицю менi Залiзти поки зовсiм легко. Кого побачу увi снi? Когось того, що вже далеко? На другiй полицi лежить I Владик. Вiн весь час читає. А Боря унизу сидить, Пакуночок в руках тримає. -- Ти пiд подушку поклади... – I вiн пакунок повертає. Там Киця. Дивиться сюди I нявканням мене вiтає. Розумний. Нашу кицю взять Вирiшує вiн без пiдказки... Ну, добре. Значить буду спать Вколисана з тiєї тряски... * * * О, первая любовь моя, прости: Ты ранила сердечко мне в шестнадцать. Но я уже, наверно, лет с шести Влюблялся, в чем доныне признаваться Не приходилось... В частности, была Соклассницею полукореянка. В семь лет она вниманье привлекла... Ну, да – я влюбчив. А любовь – обманка... А на Нагорной примою была Отличница, спортсменка, пионерка Юревич Люда... Вот она возжгла То чувство, что и ныне не померкло. Как танцевала чардаш – Боже мой! А как она в купальничке на сцене Играла с лентой – и с моей душой – В двенадцать лет пронзила сердце Сене. А я был неспортивен, неуклюж, Стеснителен до умопомраченья, Чувствителен – из поэтичных душ – Непредставимы вам мои мученья Когда она на школьных вечерах С другими вальс и танго танцевала, Мое сердечко повергая в прах... Моя душа влюбленная стенала... Поздней казалось – насовсем ушла. Другая Люда в сердце мне проникла И в сладкий плен любви меня взяла. Страсть к первой Люде притаилась, стихла, Забылась вовсе, выпала совсем Из снов и трепетных воспоминаний И никогда впоследствии ничем Себя не проявляла – и признаний В том детском чувстве рыженькая та Юревич Люда от меня покуда Не слыхивала... Просто маета: Скажу сегодня... Да, Юревич Люда, Через полвека хоть узнай о том, Что был в тебя влюблен я ошалело Когда был в классе пятом и шестом, Седьмом, восьмом... Как время пролетело...