Я пiшов за порiг, Крокував сто дорiг. Все – дарма, залишився би радше... Сто негод перемiг I зробив, все що мiг, Хто зумiє, нехай зробить краще... Вiдлуння днiв моїх почуєте у пicнi, Не треба оплескiв, чекаю спiвчуття. Якiсь, можливо, одкровення ненавмиснi Когось врятують, збережуть чиєсь життя. Кожен має свiй хист. Промайнуло сто мiст. Краще того, де вирiс, немає. Мiсто мрiй – Чернiвцi... Та синиця в руцi Хлопця вдома навряд чи втримає. Летять розбудженими спогадами хмарки. Чи сам iз них корисний витягну урок? А в помилках не розiбратися без чарки. I не наслiдуйте, бо я лихий зразок. Хто навчить нас, як жить, Щоб була кожна мить I весела для нас i повчальна? Я прийшов на порiг, Я зробив, все, що мiг. Та шкода лиш, що зустрiч печальна. А втiм засмучуватися iще не варто. Лунає пiсня, є надiя на любов. I – далi буде: буду жить, як ляже карта. I будуть зустрiчi щасливi знов i знов.