Хто, власне, знає, що воно – кохання?...
Хто, власне, знає, що воно – кохання?
Закоханий навряд чи розповiсть.
Осяяння, натхнення, хвилювання?
Блага до нас iз сфер небесних вiсть?
Лиш той – людина, кажуть, хто кохає.
Кохання свiтло, наче сонце, л’є,
Нiчого вiд людей не вимагає,
А тiльки щедро радiсть роздає.
Усе прекрасне в свiтi – вiд кохання:
I квiти, i будiвлi, i пicнi.
Воно яскраве – й перше i останнє,
Хай прийде восени чи навеснi.
Якщо хоч раз в життi любов пiзнаєш,
Осяяне з тих пiр твоє життя.
I тим єдиним, що когось кохаєш,
Освячуєш i iншi почуття.
Якщо бажаєш Землю обiйняти,
До сонця бiгти вранцi i спiвать,
Бродячого собаку цiлувати –
Все ясно: умудрився покохать...