Коли, нарештi, згине ця війна...
Коли, нарештi, згине ця війна,
I стане в цiлiм свiтi тихо-тихо,
А у людей найгiршим буде лихо,
Коли метелик б'ється край вікна.
I будуть жити всi не боячись,
Що уночi стрiлятимуть гармати,
Що не заснуть до ранку дiти й мати-
А чи то буде, Господи, колись?
Коли, нарештi, згине ця війна,
Щоб не ховались по домiвках люди,
Коли вiйна i там, i тут, i всюди-
Безжалiсна, бездушна i страшна.
Напевно, в людях стало щось не так,
Що всi вони неначе подурiли-
Стрiляють один одного щосили
I все не настрiляються нiяк...
Коли, нарештi, згине ця війна,
I всi почують раптом, як у хатi
Наспівує щось мати немовлятi,
Не боячись відкритого вікна.
То може хоч тодi у нас з очей,
Спаде цей морох, щоб усi збагнули-
Як довго ж ми таких пісень не чули!
I знову станем схожi на людей...