√PRO VITA 2
* * *
"Финита ля комедия?.."
Ошиблись хулиганы…
Я начал лишь вступление
Для вечного романа.
* * *
Шанують ортодокси, більше ніж Христа,
Старозавітні замороки і свята;
В пошані дуже Маккавея і Ілля
І по-язичницьки освячені зілля,
І за співзвучністю освячують ще й мак,
Тоді як "молот" означає те Маккаб(і).
* * *
Ушло в небытие полно "бессмертных"
И канул в Лету вождь – "живее всех живых",
Но к этим идолам на площадях привык,
И забывает о Воскресшем, смертный…
* * *
Позбавив школу впливу Церкви
І тішиться масон–законник…
Ой стане смутно після смерті,
Коли гукне останній дзвоник…
* * *
Я из лесу вышел и в лес я вернулся,
Пространствовав жизнью на круги своя,
И в этом лесу я, молясь, ужаснулся,
Осмыслив бессмысленность, вне, бытия.
* * *
Як числа допотопних дат,
Як сніг, що завжди тане,
Як бусурманський каганат,
Як цвіт, що врешті в'яне,
Так український паханат,
Як дим, у безвість кане.
* * *
Молився дід під вечір свято,
Щоб Сущий вже змінив характер,
Щоб на дівок не задивлятись…
Проснувся вранці… катаракта…
* * *
Одна мечта осуществилась
По сходной кризисной цене
И вшестеро, как на Луне,
Она на мне продешевила…
* * *
Катаракта… катаракта…
Ти біда старців – сліпців,
Але декого ти, раптом,
Захистила від гріхів;
Бо туман твій, в формах талій
Гарних Євиних дочок,
Відфільтровує деталі,
Що нас брали на гачок…
* * *
"Кому маман, кому маркиза…"
А мне по нраву обе сразу…
Кого же выбрать для отказа?..
Нет. Подожду Его сюрприза…
* * *
Цей синій жакет не пасує
До золота в храмовий день…
Але я пишу їй це всує –
До неї цей лист не дійде…
Та все ж… ще ці сірі лосини…
Граційно, та храм не балет…
Тіп-топ лиш у їхнього сина,
Бо комжа – на небо білет.
P.S.Пробачте, забув про бабуню…
Бабуня у них – еталон.
Бабуню чіпати не буду,
Бо гріх зачіпати мадонн.
* * *
Читанням визнав я з амвона,
Що серед грішників я перший…
То що – і хостію вже мона..?
Після такої сповідь–честі…
* * *
Базар в Господній день, це – ідол
Для внутрішньо сліпих людей,
Що стали жертвами ідей
Того, хто плодить тільки біди.
* * *
За отступничество их и предков,
Бог лишает мужей дочерей;
Сыновей обрекает не редко
На падения не от мечей.
* * *
Втомився я тут від життя безпросвітного
У цьому содомі розливу новітнього,
У домі засьцяному мозком п'яниць,
Що розум зливають в штани, впавши ниць.
* * *
Весна перейшла поступово у осінь,
Пройшовши по літу суцільним дощем;
Вже вересень хмарами березня косить
Дощі, що заповнюють простір ущерть.
* * *
О, Украина – разграбленный хутор
В центре Европы средь белого дня!..
Як же могла ти себе так надути,
Ставлячи вовка глядіти ягнят?..
* * *
"Боже, храни пахана
От преждевременной смерти,
Щоб за два строки країну додерти,
А вже тоді хай – хана…"
* * *
Тричі мертва вже країна
все співає, що ще ні…
Ну і публіка наївна
в цій могилі в бур'яні.
* * *
Тьмяніє проміння серпневого сонця
На тлі милих дам в золотій упаковці…
І як не боїться якийсь чоловік
Таких відпускати за міст на мій бік?..
* * *
Позолотой раскрашивать листья,
Серебристой росой сеять проседь,
А в душе беспечально груститься
Начинает волшебница осень.
* * *
Живу я десь між Києвом і Львовом
Над клаптиком вкраїнської землі
І чую я умовну рідну мову
Між суржиком лиш в храмі у селі.
* * *
Я живу, хоч життям це назвати не можна,
Бо грішу, як грішить той, хто має ще чим;
Я пишу, хоч у відповідь гріх пише кожний,
Бо пишу, як Письмо надихає на чин.
* * *
Мне семьдесят, а я порхаю,
Как лейтенантик молодой…
Сейчас молекул нахватаю
И мы с моей женой вдо… ой!..
(чуть–чуть не выдал тайну).
* * *
Цей наш світ Бог створив дуже мудро,
як для Себе, бо з нами живе;
Лиш для інших творити марудно…
Ну, хіба що з любові без меж.
* * *
Як хунвейбіни мандаринів,
Сектанти мультихристиян
Новий Завіт перетворили
В цитатники для інь і янь.
* * *
Допоки ідол в мавзолеї,
І на майданах ще стоїть,
Чекати щастя привілею
Прийдеться ці, плюс сорок літ.
* * *
Мой язык здесь стал малопонятен,
Да и тема – в миру прецедент…
Повернуся я мабуть до хати,
Хоча я і в собі дисидент.
Эпилог.
Мемуары души написал я намедни,
И читая теперь, не возьму это в толк, –
То ли это бессмыслица выдала бредни,
То ли мудрость поставил уже на поток.
Что же делать мне с ними, скажите на милость,
Я и это теперь не возьму себе в толк –
То ли сжечь и забыть, чтобы даже не снилось,
То ли выдать и ждать обращений поток.
Я, пожалуй, оставлю всё это потомкам –
Двум сестрёнкам, что делят фамильный итог –
Теологии доктор – Христова сестрёнка
И сестрёнка её – информатики док.
Пусть они разберутся – на то они доки –
Есть ли в этом тот толк, что дополнит итог,
Верно ль их рассудил и всемирные склоки,
Кто источник, что выдал словесный поток.