Зрада
Ніч барвиста розцвітала.
Демон темний увійшов.
Смерть йшла поруч з ним…
Усміхались один одному.
А та дівчина стояла
З окровавленой рукою
Серце вирвала своє
І вмирала знов і знов.
Всі покинули її
Навіть, той, хто обіцяв
Розділити сум і горе;
Радість і тепло.
Кинув він її
На розтрати долі…
Увійшла вона –
В ту чарівну мить,
Де була лиш смерть
І вони – одні.
Подих чувся їй останній.
В цю фатальну мить…
Все закінчилось чудово.
Мабуть, домоглась вона свого.
Може, хтось поміте,
Що її немає –
Погляду й душі!
Може й пожалкуєш про свої слова,
Але буде пізно –
Подиху нема.