Не дивись мені в очі, там осінь живе, А в душі моїй сум крізь любов проростає, В глибині цих очей тільки дощ все іде, Сподівання весною лише зацвітають. Не дивись мені в очі, в них біль та печаль, В них несказана сповідь, або непочута, Вони манять лише в море дивних страждань, А яка у стражданнях жорстоких спокуса? Серед снів я знайду, може, щастя своє, Запалають тоді мої очі весною, І розквітне любов, буде там все живе, І трава під ногами заплаче росою. Не дивись мені в очі, лишень не дивись, Не скажу я все те, що не треба казати, Я знайду в собі сили, лише не дивись, Не даруй сподівання своїми очами.